Батьківські збори

Перші-батьківські-збори.docx

Батьківські збори. Вплив сім’ї

Батьківські збори 4 клас

d6f86a9f Як домогтися стовідсоткового відвідування батьківських зборів

У мене ніколи не було проблем з явкою батьків на батьківські збори, і не в останню чергу саме цьому я завдячує повному порозумінню з батьківським колективом. При цьому я не влаштовую «подушний» обдзвін напередодні зборів, терор, не вимагаю пояснювальних записок, хоча й ідеальних, свідомих, пунктуальних і відповідальних батьків у мене не більше, ніж в інших.

Просто і намагаюся ставити себе на їхнє місце, щоб зрозуміти, що іноді так лякає дорослих людей під час зустрічей з учителем, що відштовхує і викликає несприйняття. Оскільки ж я й сама мама, відвідуючи свого часу батьківські збори, прекрасно пам’ятаю відчуття незручності, коли вчитель перетворює зустріч на публічне моральне шмагання батьків нерадивих учнів, привселюдне обговорення недоліків і вад тієї чи іншої дитини або й просто проводить їх формально для галочки без жодної користі для батьків, дітей і навчально-виховного процесу в цілому. В першому випадку, я щиро співчувала батькам, які змушені були самі почуватися школярами, червоніти, терпіти і виправдовуватися, а в другому – шкодувала про даремно витрачений час. Водночас робила висновки, що для мене як мами було цікавим і корисним, а що неприпустимим і неприємним, та як будувати батьківські збори, аби налагодити з батьками діалог та досягти порозуміння й позитивного результату. Так, я напрацювала для себе десять практичних та психологічних правил, які неодноразово ставали мені в нагоді.
1. Найперше, слід завжди пам’ятати, що батьків ніхто не вчив бути хорошими батьками і часто вони просто не знають, як правильно поводитися зі своїми чадами, як правильно їх виховувати. Перш ніж робити висновки та вибрати правильну модель поведінки з татами і мамами так званих «важких» дітей, поспілкуйтеся і з’ясуйте, в чому справа, можливо, їм потрібна ваша допомога й порада.
2. Не забувайте бути вимогливими й до самого себе: вчитель повинен користуватися авторитетом, але не бути зверхнім; бути доступним, але уникати панібратства; відвертим, але тактовним; не критикувати, а радити.
3. Батьківські збори повинні стати максимально корисними для батьків. Але спочатку потрібно подбати про те, щоб вони їх не проігнорували. Для цього — максимально зацікавити. Наприклад, анонсувати кілька основних тем, а також поцікавитися, що вони хотіли б обговорити під час зборів. Це допомагає готуватися і планувати, врахувати всі побажання, зробити батьків співорганізаторами та уникнути балагану.
4. Аби раціонально використати час, не затягувати збори та не зупинятися на кожному учневі окремо та не ставити когось у незручне становище, запровадьте таку цікаву форму аналізу поведінки й успіхів своїх підопічних, як листи батькам від учителя й дитини. Вам для цього достатнього зупинитися на основних негативних і позитивних моментах, за необхідності дати поради. Головне дотримуватися балансу позитиву й негативу, бо поганих дітей, як відомо, не буває. В окремих випадках, обговорити проблемні моменти в індивідуальному порядку. Лист батькам від дитини – це завжди цікаво, відверто і пізнавально, бо на папері вони часто наважуються викласти те, про що соромляться чи не встигають говорити з дорослими. Така форма спілкування всім піде на користь.
5. Важливо: не поводитися з батьками, як зі школярами, яких треба виховувати, достатньо бути порадником, а не вихователем.
6. Слід уникати надмірної критики і надмірного вихваляння окремих дітей на загал.
7. Чітко розмежувати основні питання батьківських зборів на загальні, навчальні, господарські.
8. Дати можливість батькам проявляти ініціативу, але в межах розумного.
9. Побільше інтерактивних форм роботи: тести, кросворди, загадки, рольові ігри. Дорослі – це великі діти, яких також треба навчати бути уважними до своїх дітей, розуміти вікову психологію, але при цьому так, щоб їм самим було цікаво навчатися бути помічником вчителя.
10. Обговорюйте конкретні ситуації щодо правильного виховання і навчання не називаючи прізвищ, вирішуйте їх, долучайте всіх батьків до обговорення, обміну досвідом. Сьогодні така ситуація трапилася з однією дитиною, а завтра може трапитися з іншою – інші батьки вже знатимуть як діяти або як її попередити.
Часто підготовка ідеальних, з моєї точки зору, зборів забирає багато часу й енергії. Але результат того вартий. Тож успіху вам!

 

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ
(нетрадиційний підхід)

Педагоги, як відомо, люблять повчати. І не лише дітей, але й їхніх батьків. І ці колективні повчання носять назву „Батьківські збори» Найкращий порятунок від негативізму — можливість поспілкуватися один з одним. І з таких бесід випливатимуть поради, рішення, оптимізм.
Адже дуже важливо — щоб батьки один з одним (а не тільки з педагогом!) радилися, щоб почала створюватися особлива батьківська кооперація, спільність, адже батьки розуміють один одного зовсім інакше, ніж педагог розуміє їх. У цій ситуації з’являється можливість дізнатися, що батькам насправді важливо і потрібно почути.
Ці матеріали допоможуть перетворити батьківські збори на збори батьків.

„СКРИНЬКА ЗАПИТАНЬ”
Суть полягає в тому, що батьки складають один для одного запитання-записки, кладуть їх у скриньку, потім витягають: кому яка дістанеться. Як відповідати – радяться в парах (хоча трійки стабільніші: якщо раптом коса натрапить на камінь, тут потрібний хтось третій).
„Скринька запитань” зручна тим, що батьки бачать: до істини може бути допущений кожен з них. Це підносить їх у власних очах.

„РОЗПОВІДЬ ЗА КАРТИНОЮ»
Напередодні зборів діти передають свої враження в малюнках. На батьківських зборах ці малюнки роздають батькам. Їм пропонується, по-перше, розповісти про те, що зобразила або хотіла зобразити їхня дитина на своєму малюнку. Отут для деяких батьків і педагогів можуть виникати різні повчальні несподіванки.
По-друге, прокоментувати, як виконання малюнка поєднується з особливостями характеру їхньої дитини.
І перше, і друге завдання краще проводити не у вигляді фронтального опитування, а в парах.
Звичайно, педагог не знатиме тоді багатьох тем, що обговорюватимуться батьківськими парами. Зате батьки виграють.

„ЧАРІВНИЙ КЛУБОЧОК”
Перший тур – батьки по черзі називають будь-яку позитивну якість. Якщо хтось розгубився або забув, то сусідам можна підказувати! Звичайно, на другому-третьому колі гри відкривається „ друге дихання». Тому вихователю не варто поспішати: нехай „чарівний клубочок» пройде кілька разів. У батьків від цього тільки інтерес зросте.
Другий тур. Батьки називають негативні якості. І знову кілька повторів.
Третій тур — замість „чарівного клубочка» у руки дають маркер. Кожен підходить до плаката і зліва записує одну з негативних якостей, які щойно звучали, а справа — одну з позитивних. А тепер потрібно поміркувати, яку з негативних якостей, (з тих. що на плакаті зліва) можна переробити („здасться, я знаю як») в одну з записаних справа позитивних. Наприклад, хтось вибрав лінь і зрозумів, що з перелічених якостей знає, як перетворити її у вихованість, і з’єднає їх стрілкою. Інший, скажімо, ту саму лінь з’єднає новою стрілкою з кмітливістю. Процес нескінченний…

„ХОЧУ-БОЮСЯ»
Складаються два списки: .,Я хочу, щоб моя дитина…» І „Я боюся, щоб моя дитина не…»

 

Батьківські збори №3. Вчити дитину вчитися. 3 клас

Збори-лекцiя

1. Що означає вміти вчитися.

2. Характеристика найважливiших умінь, якi входять у дане поняття.

3. Опосередкований шлях формування умiння вчитися.

В.О.Сухомлинський пiдкреслював, що головне завдання початкових класiв полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого вона стає невстигаючою, нездiбною. Цим iнструментом, на думку відомого вченого, є п’ять умiнь: вмiння спостерiгати; думати; висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю, спостерiгаю; читати; писати.

«Хiба школяр не вмiє вчитися? — дивуються деякi бiтьки. — Адже дитина ходить у школу, готує уроки. Невже цього недостатньо?” Виявляється, що так. Невмiння вчитися найчастiше є причиною того, що дiти вчаться нижче своїх можливостей або досягають певних результатiв цiною надмiрних зусиль.

Щоб сформувати в учнiв умiння вчитися, рацiонально оволодiвати знаннями, важливо виробити в них цiлий комплекс рiзноманiтних органiзацiйних та iнтелектуальних умiнь, якi забезпечують самостiйнiсть у навчаннi. Яка участь батькiв у даному процесi? На думку О.Я.Савченко, сiм’я може зробити дуже багато: привчати дiтей до виконання режиму дня, виховувати органiзованiсть, озброювати рацiональними способами запам’ятовування, розвивати мислення, спостережливiсть i обов’язково — прагнення до самостiйної працi.

Охарактеризуємо деякi з видiлених напрямiв.

Як ми уже пiдкреслювали, успiшне навчання молодших школярiв тiсно пов’язане з організацією їх робочого мiсця. Дитина повинна вмiти вiдiбрати все необхiдне для заняття, правильно розташувати навчальне приладдя на столi, пiдтримувати порядок на робочому мiсцi протягом виконання домашнiх завдань. Це допомагає уникнути побiчних подразникiв, зосередитися, мобiлiзувати всi сили на роботу.

Щоб навчити дитину вчитися, важливо сформувати в неї умiння планувати майбутню дiяльність, тобто визначати мету роботи, вiдбирати необхiднi прийоми й виконання, встановлювати їх послiдовнiсть, здiйснювати контроль за ходом роботи згiдно з накресленим планом. Варто виробити в учнiв узагальнений пiдхiд до виконання будь-якого завдання: спочатку треба подумати, а потiм виконувати. Привчайте дитину мiркувати так: з чого почнеш роботу, що зробиш потiм, чим закiнчиш, як перевiриш. Не скупiться на похвалу, заохочуйте найменшi прояви самостiйностi: «Ти чiтко спланувала свою роботу, працювала за планом, нiчого не пропустила, тому i виконала завдання правильно. Я рада за тебе.”

Якщо на перших порах дитинi важко передбачати послiдовнiсть виконання роботи, батьки з успiхом можуть використовувати прийом «роби, як я” («Якби я це робила, — каже мама, — я б спочатку …»).

Щоб скласти план твору, учень повинен: уважно прочитати текст, подiлити його на логiчно завершенi частини, до кожної частини пiдiбрати заголовок, чiтко та стисло його сформулювати i записати. Слiд пам’ятати, що цим складним умiнням дiти оволодiвають поступово. Спочатку вони вчаться вiдповiдати на запитання щодо прочитаного, дiлити текст на частини, визначати (з допомогою вчителя) головну думку. І лише в 4 класi молодшi школярi оволодiвають умiнням членувати текст на логiчно закiнченi уривки, складати план, проводити спостереження за змiстом i логiкою абзацiв. Центральна ланка у складаннi плану — вмiти визначити головну думку твору.

Таким чином, ми видiлили наступне умiння, яке необхiдне для того, щоб навчити дитину вчитися — вмiння визначати головнi i другоряднi ознаки. У процесi навчання школярi дiзнаються, що всi ознаки, якi притаманнi даному предмету, подiляються на головні i другоряднi. Головнi — це ті, якi завжди належать предмету, без яких вiн не може iснувати. Другоряднi ознаки в одному випадку можуть належати даному об’єкту, а в iншому — нi. Так, наприклад, головна ознака м’яча — кругла форма. Оскiльки вiн може бути великим i маленьким, червоного або синього кольору, то розмiр i колiр м’яча — ознаки другоряднi. Пограйте з дитиною у гру «Хто бiльше?”. Виберiть якийсь предмет (наприклад, снiг) i постарайтеся видiлити якнайбiльше властивостей (холодний, блискучий, бiлий, м’який, iскристий, раннiй, глибокий, дрiбний, несподiваний тощо). Якi серед цих ознак головнi? Чому? Помiркуйте разом.

З початкових класiв дитину варто привчати точно виконувати вказiвки дорослого. Адже, як правило, у процесi виконання домашнiх завдань часто виникають такi питання: «Переписувати у зошит вправу чи виписувати лише окремi слова?», «Задачу розв’язувати окремими дiями чи виразом?» та iн. Щоб цього уникнути, важливо, насамперед, навчити дитину уважно слухати вчителя, найважливiше записувати у щоденник.

Добре розвиває уважнiсть вiдомий у психологiї метод коректурної проби. Суть його ось у чому. Дитинi пропонується друкований текст. Читаючи, вона повинна закреслювати (або пiдкреслювати) певну букву (наприклад, «к”). Завдання можна урiзноманiтнити: одну букву пiдкреслювати, iншу закреслювати.

Формуванню умiння точно виконувати вказiвки дорослого сприяють «графiчнi диктанти”. Суть вправи пояснiть дитинi таким чином: «Зараз ми будемо малювати узор. Робити це потрiбно так: я буду говорити, в який бiк i на скiльки клiтинок проводити лiнiю, а ти виконуй. Кожну наступну лiнiю починай там, де закiнчилася попередня, не вiдриваючи олiвця. Наприклад, вiдрахуй чотири клiтинки зверху, двi злiва i постав крапку. Звiдти починай малювати узор: 2 клiтинки вправо, 3 — вверх, 3 вправо, 5 вниз, 1 вправо, 2 — вверх. А тепер самостiйно продовж узор.” Поступово малюнок варто ускладнювати.

Умiння вчитися включає в себе i навички умiлого користування підручником. Дитина повинна вмiти швидко знаходити тi сторiнки, на яких буде працювати. Ефективним у даному випадку є використання закладки, яка перекладається з уроку на урок на потрiбне мiсце. Поряд з цим важливо вчити дiтей знаходити за вказаним номером сторiнку у пiдручнику. Iншим орiєнтиром, за допомогою якого школяр може швидко вiдшукати потрiбний матерiал, є номер вправи чи задачi.

Основнi вимоги до роботи з навчальною книгою у початкових класах такi:

1) вмiти користуватися змiстом, тобто знати, що назви всiх оповiдань, вiршiв, байок є у змiстi, тому, щоб знайти потрiбний твiр, не треба гортати сторiнки, швидше буде знайти його назву у змiстi, а потiм, за номером сторiнки, — у книжцi;

2) користуватися пiдрядковим словником, у якому пояснюються невiдомi або маловживанi слова з читаного твору;

3) знаходити червоний рядок (початок абзацу), абзац (частину твору в промiжку мiж двома червоними рядками).

Учнi повиннi знати, що видiленi жирним шрифтом слова, визначення обов’язково треба прочитати кiлька разiв, щоб запам’ятати; на всi запитання, поданi до тексту, потрiбно дати вiдповiдь.

При заучуваннi вiршiв рекомендуємо молодшим школярам таку послiдовнiсть дiй:

1. Уважно прочитай вiрш, вдумайся у його змiст (що за чим iде).

2. Завчи перший стовпчик, потiм другий.

3. Повтори перший з другим.

4. Завчи третій стовпчик.

5. Повтори перший, другий, третiй i т.д.

6. Повтори вiрш ввечері i зранку, дотримуючись вiдповiдної інтонації. Невеличкий вiрш краще прочитати 2—3 рази весь, а потiм вiдтворювати.

Обов’язковою умовою повноцiнного навчання є формування у молодших школярiв умiння контролювати виконану роботу. Вченi стверджують, що оволодiння контрольними умiннями здiйснюється двома шляхами: вихованням потреби в самоконтролi i озброєнням дитини конкретними способами контролю.

Таким чином, спонукання дорослих: «Перевiр роботу! Ще раз перевiр!” — малоефективнi. Важливо практично ознайомити дитину з тим, як переконатися, чому вiдповiдь правильна або в чому її помилковiсть.

Молодшi школярi порiвняно легко оволодiвають способом перевiрки завдань шляхом спiвставлення зi зразком (текстом пiдручника, словником). Батькам не варто поспiшати виправляти помилку. Важливо ще раз звернути увагу дитини на зразок: «Давай зiставимо зi зразком”, «Послухай уважно, як я вимовляю це слово… ”. Щоб зосередити увагу учнiв на складних у написаннi словах, варто попередньо пiдкреслити їх олiвцем у текстi, а потiм порадити побуквено звiрити цi слова.

Пiзнiше дiти оволодiвають складнiшими способами перевiрки: спiвставляють написане з вивченими правилами; перевiряють, чи виконано все, що вимагає завдання; записують пiд диктовку з поясненням; вiдповiдають на контрольнi запитання, якi є в кiнцi теми; пiдбирають слова на певне правило.

Характерною особливiстю математичних завдань є те, що правильнiсть їх розв’язання не можна проконтролювати, спiвставляючи результат дiяльностi зi зразком. Існують спецiальнi способи перевiрки математичних завдань: повторне розв’язання того ж прикладу, виконання оберненої дiї, застосування переставної властивостi додавання, розв’язування «кругових” прикладiв.

Можна застосовувати i такi способи перевiрки прикладiв: «Перевiр правильнiсть виконання, якщо вiдомо, що сума вiдповiдей п’яти прикладiв дорiвнює 100”, «Випиши всi приклади з вiдповiддю 50 (з двоцифровими результатами, з однаковими вiдповiдями), «Перевiр себе: кожна наступна вiдповiдь повинна бути бiльшою за попередню”.

З метою перевiрки правильностi розв’язання задачi доречно запитати у малюка, про що в нiй йдеться; що вiдомо, а що потрiбно знайти; як саме знайшов невiдоме; чи впевнений у правильностi результату; як можна перевiрити. Такий пiдхiд привчає дитину осмислювати виконану роботу, засвоювати спосiб мiркування.

Навчаючи школярiв перевіряти розв’язання задач, можна користуватися такими способами: прикидка вiдповiдi або встановлення меж шуканого числа, розв’язування задачi iншим способом, складання i розв’язування оберненої задачi, встановлення вiдповідностi мiж результатом i умовою задачi.

Таким чином, ми розглянули найважливiшi умiння, якi складають основу умiння вчитися. Формуються вони не лише прямим шляхом, але й опосередкованим.

Опосередкованi засоби впливу це, насамперед, особистiсно орiєнтоване спiлкування, атмосфера доброзичливостi, радостi спiльної працi. Якщо в сім’ї склалися такi стосунки, учень не боїться висловлювати власну думку, запитувати, мiркувати.

Народна мудрiсть говорить: «Хто думає, той i розум має”. Тому частiше ставте перед своїми дiтьми запитання: «Чому ти так думаєш?”, «Як це можна довести?”, «Ти впевнений?”, «Чому ти вважаєш цей шлях правильним?” та iн. Не скупiться на похвалу, помiчайте найменшi успiхи у навчаннi: «Минулого разу ти допустив шiсть помилок у завданнi, а цього разу лише три”. «Молодець, ти вже навчився розв’язувати задачі на двi дiї”. Дитинi так потрiбна ваша підтримка!

Корнієнко С.М., Кодлюк Я.П.

 

Батьківські збори №1. Зміст і організація навчально-виховного процесу у 3 класі

1. Перелiк навчальних предметiв, якi вивчаються у 3 класі та їх характеристика.

2. Основнi вимоги до знань, умінь та навичок учнiв.

3. Ознайомлення з планом виховної роботи

4. Організаційні питання

Основнi вимоги до знань, умінь та навичок учнів.

Читання. Закiнчуючи 3 клас, учнi повиннi вмiти правильно, свiдомо i виразно читати вголос цiлими словами в темпi 65-75 слiв за хвилину, мовчки 90-110 слiв; визначати (за допомогою вчителя) основну думку твору; групувати подiї на головнi i другоряднi; складати план до прочитаного; формулювати запитання i завдання до тексту, пояснення вчителя, однокласникам пiд час опитування; складати розповiдi за опорними словами; практично розрiзняти жанри творiв, тобто знати, що є казкою, оповiданням, вiршем, байкою, переказувати (повно, вибірково, стисло, «своїми словами”) змiст прочитаного. Третьокласники повиннi вмiти розрiзняти такi елементи книжки: титульний лист, змiст, передмова (вступ), прикнижкова анотацiя, пiслямова. Важливо вчити дітей говорити в помiрному темпi, чiтко, вiльно; уважно слухати спiврозмовника.

Українська мова. Учнi вчаться писати пiд диктовку текст iз 55—65 слiв, розбирати простi слова за будовою та за частинами мови, називати звуки у мовленому словi (голоснi та приголоснi, а серед приголосних твердi i мякi, дзвiнкi й глухi) та букви, якими вони позначаються; визначати головнi i другоряднi члени речення.

Текст для аудіювання має бути об’ємом 180-240 слів і звучати для сприймання учнем 2-2,5 хвилини. Діалог має складатися з 4-5 реплік без етикетної лексики., а усний твір повинен мати об’єм 50-55 слів.

Об’єм письмових робіт:

списування тексту – 40-60 слів;
— диктант – І семестр – 45-50 слів; ІІ семестр – 55 – 60 слів;
— твір – 8-10 речень;
— письмовий переказ – до 70 слів.

Протягом року третьокласники мають засвоїти чимало знань з математики. Вони вчаться читати, записувати i порiвнювати числа до 1000, виконувати усно позатабличне множення i дiлення в межах 100, письмово — додавання i вiднiмання чисел у межах 1000 та письмово — множення i дiлення на одноцифрове число. Учнi розв’язують текстовi арифметичнi задачi на збiльшення (зменшення) числа в кiлька разiв i складенi задачi; вчаться обчислювати площу i периметр прямокутника.

Третьокласники вчаться планувати майбутню дiяльнiсть, дотримуватись встановленого порядку виконання, доводити правоту своїх думок, порiвнювати предмети за рiзними ознаками, перевiряти результати дiяльностi, контролювати послiдовнiсть виконання роботи та її промiжнi результати.

Об’єм письмової роботи на уроці:

Самостійна робота триває 10-13 хв, за урок написано у зошиті з української мови – 45-60 слів, а з математики 2-3 задачі, 16-18 прикладів.

Темп письма – 20-25 знаків за хвилину. Обсяг домашнього завдання – 70 хвилин.

Корнієнко С.М., Кодлюк Я.П.

 

 

Батьківські збори №2. Допомога може бути різною

Збори-лекцiя

1. Створення сприятливих умов для навчання

2. Черговiсть виконання домашнiх завдань.

3. Формування у молодших школярів навичок самоконтролю

4. Роль батькiв в організації навчальної діяльності дітей вдома

Важливою умовою успiшного виконання домашнiх завдань є визначений сталий час для цiєї роботи: дитина швидше входить в роботу, легше засвоює навчальний матерiал. Тому доцiльно починати виконувати їх в один i той самий час. Виникає питання: коли? Фiзiологи стверджують, що в другiй половинi дня, приблизно з 16.00, знову пiдвищується працездатність дитини. Тому учнi, котрi навчаються в першу змiну, можуть починати виконання домашніх завдань саме в цей час, але за умови, щоб мiж уроками в школi i навчальною роботою вдома була не менш як 2,5-3-годинна перерва, тобто дiти достатньо вiдпочили.

Вiдомий педагог В.О.Сухомлинський з цього приводу писав, що зовсiм недопустимо, щоб зразу пiсля шкiльних урокiв учні на кілька годин сiдав за книжки й зошити. Це непосильна праця, яка, зрештою, пiдриває фiзичнi й розумовi сили, породжує байдужiсть до знань.

Перед початком роботи важливо провiтрити примiщення, в якому працюватиме школяр. Ми вже говорили про те, що учень повинен мати постiйне, добре освiтлене робоче мiсце, найкраще окремий столик і поличку для книжок.

Обладнуючи куточок для занять, варто потурбуватися, щоб вiн був зручним. Для цього, насамперед, слід пiдiбрати меблi, якi відповiдали б росту дитини. Свiтло на стiл повинно падати злiва.

До початку роботи учень має вiдiбрати всi необхiдні навчальні прилади, книжки та зошити, правильно розташувати їх на столi: забрати іграшки, вироби з пластилiну тощо, вимкнути радiо i телевізор.

Привчiть дитину вчасно, без нагадувань сiдати до роботи, щоб зробити все правильно, швидко, не затягувати час, який вiдводиться на виконання домашнiх завдань. Навчіть її користуватися будильником. Покажiть, як за годинником робити перерви у пiдготовцi до занять i знову сiдати за роботу. Так поступово дитина звикне виконувати домашнi завдання за певний час.

Виникає питання: з якого предмету слiд починати пiдготовку? Вiдповісти на нього нелегко насамперед тому, що немає i не може бути єдиного порядку приготування урокiв, рацiонального для всіх учнiв. Однi педагоги рекомендують починати з важких предметiв, коли ще свiжi сили; iншi — з легких: коли починати з важких, на якi йде багато часу й енергiї, то на iншi не вистачить часу; ще інші рекомендують чергувати важкi предмети з легшими — це рiвномiрно розподілить сили учня протягом всього часу виконання завдання. Щоб рекомендувати певний спосіб чергування при вивченні предметів, важливо не тільки знати навчальний матеріал і роботу над ним учня, але й вивчити його індивідуальні особливості.

В початкових класах, як правило, рекомендуємо дітям починати підготовку до занять з письмових завдань, а потім переходити до усних. Справа в тому, що діти цього віку не звикли до значних навчальних навантажень і порівняно швидко втомлюються. Тому і починати треба з найважчих завдань, а для них, як правило, такими є письмові уроки.

В практиці зустрічаються випадки, коли учень, звикнувши до роботи спочатку виконує письмові вправи, а потім – усні завдання і вчить це правило, на яке виконував вправу. Цього робити не слід. Спочатку треба вивчити правило, а потім виконувати вправу.

При підготовці до уроку читання особливу увагу слід звернути на переказ вивченого, адже такий вид роботи сприяє збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвиває зв’язне мовлення. Нерідко дітям здається, що вони добре розібралися в матеріалі на уроці, вдома після першого читання ніби все зрозуміло, все відомо, а розказати учень не може. Доцільно в такому випадку спрямувати його на виділення трьох головних думок: що було на початку оповідання, що потім, чим закінчується. Важливо привчати дитину давати відповіді на запитання, подані в кінці тексту. Поцікавтеся, як оцінює учень вчинки дійових осіб. У зв’язку з цим доречними будуть такі запитання: «Чому ти так думаєш?», «Як би ти вчинив у даному випадку?», «Що вразило тебе у поведінці хлопчика?» та ін..

Великі можливості засвоєння раціональних прийомів роботи відкриваються перед учнями під час розв’язування задач. Розв’язати задачу – означає відповісти на поставлене в ній запитання. Саме так розуміють цю вимогу діти. Тому, нерідко, як тільки вчитель прочитає задачу, вони відразу дають відповідь на її запитання. Учні часто не усвідомлюють, що розв’язати задачу – означає розповісти, які дії треба виконати над даними в ній числами, щоб у результаті одержати шукане число, а записати розв’язання задачі – показати за допомогою цифр і знаків, що треба зробити, щоб знайти це число і відповісти на запитання задачі. Щоб привчити дітей працювати в певній послідовності, радимо скористатися такою пам’яткою:

Як розв’язувати задачу

1. Уважно прочитай задачу.
2. Подумай, що означає кожне число, який зв’язок між ними.
3. Повтори запитання подумки. Чи можна задачу розв’язати однією дією?
4. Коли зв’язок між числами не вдалося встановити, запиши задачу коротко.
5. Склади план розв’язання.
6. Склади і розв’яжи рівняння або розв’яжи задачу окремими діями.
7. Дай повну відповідь на запитання.
8. Відповідь перевір найзручнішим способом.

Вiдомий педагог К.Д.Ушинський твердив, що в дитини, яка тривалий час зайнята приготуванням уроків, послабляється пам‘ять, увага. Знижується працездатність, що в кінцевому рахунку негативно впливає на якість виконання домашніх завдань і успішність в цілому. Щоб молодші школярі менше стомлювались, безперервна тривалість розумової праці має становити 30-35 хв., після чого обов’язкова 10-хвилинна перерва, а, за науково обґрунтованими нормами, максимально допустима тривалість виконання домашніх завдань становить для учнів 2 класу – 1-1,5 год., 3-4 класи – 1,5-2 год..

Якість самостійної роботи в значній мірі залежить від уміння перевірити виконане. Тому радимо батькам дотримуватися такого підходу: не перевіряти домашнє завдання до тих пір, поки учень сам не зробить цього. Крім того, пам’ятайте, що функція батьків у даному процесі – контролююча. Тому нічого не слід робити за дитину: розв’язувати приклади, писати твір, малювати. Основна мета допомоги полягає в тому, щоб, образно кажучи, навчити дитину ходити, тобто навчити вчитися. Слід організувати учня, допомогти спланувати роботу. Подбайте, щоб школяр вчасно сів за уроки, прийняв зручну позу. Важливо систематично стежити за записами домашніх завдань у щоденнику. Після цього можна перевірити сам факт виконання завдання і його правильність.

Більшість з вас не має можливості бути присутнім тоді, коли учень готує уроки. Тому перш ніж перевірити, чи правильно виконана робота, запитайте, з чого дитина розпочинала її, що було зроблено потім, як можна перевірити. Повторюючи ці прості запитання з дня в день, можна привчити школяра до організованості, виробити звичку планувати роботу і перевіряти зроблене.

Дорослим не слід поспішати показувати, в якому місці допущена помилка. Доречно запропонувати дитині самостійно знайти її: «Ти допустив п’ять помилок. Знайди їх і виправ», «Помилка у третьому рядку», «В роботі одна помилка. Знайшов? Молодець!»

Часто батьки змушують дитину переписувати завдання, зроблене з помилками: «По сто разів переписує, а все неграмотно». Такий підхід неправильний. Він не дасть бажаного результату. І це природно, адже нагромаджується втома і виконати завдання малюку стає все важче. Дбаючи про майбутнє, не потрібно перевантажувати дитину додатковою роботою. Краще задовольнитися виправленням помилок та висловити сподівання, що наступного разу вона буде уважнішою.

Ефективному виконанню домашніх завдань допомагає і емоційно сприятлива атмосфера спілкування в сім’ї. не слід створювати «хронічний дефіцит похвал» лише тому, що дитина одержує «9» замість очікуваної «10»; важливо помічати навіть найменший успіх: «Сьогодні ти допустив у диктанті чотири помилки, а минулого разу – шість. Молодець!», «Ти почав писати значно краще». Саме такий підхід породжує почуття впевненості у своїх силах, почуття власної гідності.

І ось домашні завдання виконано. Скажіть дитині, як оцінюєте її роботу сьогодні, похваліть за старання, підтримайте. Залишається лише правильно скласти все в портфель. Але це теж для дитини ціла наука, адже, по-перше, в ньому немає бути нічого зайвого, по-друге, жодна річ, необхідна для завтрашніх занять, не повинна залишитися вдома. А тому спочатку все, що потрібно взяти в школу, дитина складає на столі, перевіряє за розкладом, а потім вже складає у шкільний ранець. Така робота сприяє вихованню в учнів акуратності, зібраності.

І останнє. В сім’ях, де ставляться до дитячої праці з повагою, дорослі не дозволяють собі відволікати дитину якимись другорядними запитаннями, зауваженнями (навіть справедливими), терміновим проханням, тобто відірвати її від роботи хоч би на хвилину. Навпаки, в таких сім’ях підбадьорюють і підтримують дитину, привчають її працювати зосереджено. Допоможіть своєму школяреві вчитися успішно!

Корнієнко С.М., Кодлюк Я.П.

 

 

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ
Батьківські збори

1. Обговорення педагогічної ситуації.
2. Виступ учителя.
Обговорення педагогічної ситуації. Прийшов хлопчик у перший клас. Читає досить вільно, рахує до ста, розв’язує арифметичні задачі на додавання і віднімання, словниковий запас багатий — ніби все в порядку. Але проходить перших два місяці навчання, і його мати починає скаржитись учителю: «Не знаю, що робити з сином. Ми його так готували до школи, стільки з ним працювали, а похвалитись успіхами не можемо. Головне — зовсім не хоче вчитися. Іграшки таємно носить у портфелі, не дивлячись на те, що я давно їх у нього відібрала і заховала».

Що можна сказати про готовність хлопчика до школи?
Яку помилку допустили батьки, готуючи сина до школи?

Виступ учителя. У час відродження і розбудови національної системи освіти початкова школа покликана забезпечити загальний розвиток дитини; формувати у молодших школярів уміння впевнено читати, писати і лічити, користуватися книжкою та іншими джерелами інформації; формувати загальні уявлення про навколишній світ; сприяти засвоєнню норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, виробленню трудових навичок. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (звичайно, на рівні, доступному шести-семирічній дитині); формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність з моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі — надійний компас для новачка в новому середовищі.
Готовність дитини до школи вчені умовно поділяють на загальну, інтелектуальну і психолого-педагогічну .
Одне з першочергових завдань сім’ї у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Сюди входить також і піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.
Інтелектуальна готовність забезпечується оволодінням найпростішими формами мислення (поняттями, судженнями, умовиводами); мислительними операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням); розвитком допитливості, ініціативи, самостійності, уміння логічно мислити; формуванням умінь і навичок навчальної діяльності (планувати роботу, працювати в певному темпі та ін.).
Розумова готовність дитини до школи передбачає також певний рівень сформованості вміння слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час виконання завдання, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання незрозуміле, оцінювати свою роботу, досягати бажаних результатів.
Велике значення для успішного навчання має правильність мовлення. Дитина повинна говорити виразно, правильно будувати речення, послідовно висловлювати свої думки.
До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки ж», «короткий і довгий», «старший і молодший»; вміти порівнювати найпростіші множини предметів (геометричні фігури, фрукти тощо).
Значне місце в дошкільному вихованні повинен зайняти діловий настрій дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної готовності до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головними у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; постійно переконувати, що навчання в школі — це серйозна праця, у результаті якої дитина дізнаватиметься про щось нове. Ні в якому разі не варто залякувати труднощами, що можуть виникнути у процесі навчання.
Пам’ятаючи про те, що в школі часто буває робота нецікава, але важлива, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба», свідомо розбиратися у своїй позиції («хочу» і «треба»). Варто поступово формувати уміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватись невдачею.

Готуйте дитину жити і працювати в колективі ровесників. Пам’ятайте, що особливі труднощі відчувають учні, які ростуть у сім’ї одинаками.

 

 

Батьки, чи готові ви до школи?

Виступ перед батьками майбутніх першокласників

Авторка презентує виступ перед батьками дітей, які готуються до школи. Розмова не стільки про дітей, скільки про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів і невдач. Тож є доречним подумати разом, чи розуміємо ми, що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми

Незабаром розпочнеться навчання дітей у школі. Яким воно буде для малюків? Як, вони адаптуються у новому житті? З яким настроєм почнуть навчання? Питання, які непокоять усіх: і вас, і звичайно нас.

Сьогодні нам хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів та невдач, подумати разом, чи розуміємо ми, що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми.

На жаль, батьки часто болісно сприймають невдачі своїх дітей у навчанні, надмірно турбуються, іноді їх охоплює відчай через погану оцінку, отриману учнем, вони навіть не думають про те, що це тимчасове явище, що оцінка може бути суб’єктивною (вчитель теж помиляється), що учень втомився або не дуже зрозумів завдання, оскільки швидкий темп роботи зашкодив цьому.

Отже, виникає проблема: в класі труднощі, вдома — непорозуміння.

Як же краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків?

Ось кілька порад. Спробуйте!

1. З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.

2. Не підганяйте, розраховувати час — це ваш обов’язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

3. Обов`язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.

4. Давайте дитині у школу бутерброд, фрукти. Вона в школі працює, «витрачає багато сил і енергії.

5. Привчіть дитину збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте, чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її, чи не передавав вчитель прохань або розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитись до своїх обов’язків і стане більш зібраною.

6. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без застережень на кшталт: «Дивись, поводь себе гарно!», «Щоб не було поганих оцінок» та таке інше. У дитини попереду — важка праця.

7. Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?!», а краще запитайте: «Про що нове ти сьогодні дізнався?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу питань, дайте їй можливість розслабитись (згадайте, як вам буває важко після напруженого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте.

8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід — зручний момент для нього, Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

9. Якщо дитина замкнулась у собі, щось її турбує, не вимагай те пояснень, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини, Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

11. Після школи не змушуйте дитину одразу сідати за виконання завдань, необхідно 1,5 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань — з 15 до 17 години.

12. Пам’ятайте, що телевізор — ворог № 1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше, ніж усі завдання будуть виконані. Якщо дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитись. Бажано дозволяти дивиться тільки дитячі передачі.

13. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. Перевіряйте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал, попросіть її прочитати вголос.

У І і II чверті краще це робити щовечора, а в II півріччі контроль можна зменшити до 2—3 разів на тиждень.

14. Перевіряти не значить «робити замість!» — ніколи не підказуйте дитині готових рішень. Обов’язково перевірте, щоб те, що потрібно було вивчити напам’ять, було вивчено добре: точність виконання завдань — важлива умова успішного навчання. Потрібно також впевнитись, що дитина може застосувати набуті знання на практиці. Для цього їй треба запропонувати виконати кілька вправ.

15. Не треба навантажувати дитину позашкільною діяльністю з самого початку навчального року. Спорт і заняття в гуртках, звичайно, корисні для загального розвитку, але спочатку впевніться, що у дитини вистачить сил і часу. Початок навчального року. — період стресу, і перевантаження можуть тільки нашкодити.

16. Протягом дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими по винні бути справи дитини, її біль, її радощі.

17. У сім’ї мас бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

18. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось її турбує: головний біль, поганий загальний стан. Найчастіше це об’єктивні показники втоми, перевантаження.

19. З перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною, щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. В 1 чверті дитина повинна спати не менше 10—11 годин, потім сон можна скоротити до 9—10 годин.

20. Якщо дитина засинає не відразу, все одно примушуйте її лягати в ліжко. І не треба думати, що школяр уже достатньо дорослий для того, щоб йому розповідали казки. Використайте спосіб, перевірений століттями: тихо поговоріть з дитиною перед сном, попросіть її що-небудь розповісти чи розкажіть самі. Такі хвилини — одна з небагатьох можливостей для справжнього спілкування.

21. Знайте, що навіть великі діти (7 – 8 років) люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь цього робити. Це їх заспокоює, знімає денну напругу, допомагає спокійно заснути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй мають батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочуючи її.

22. Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить, його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс -неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину, навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок ї потім повернутися до виконання завдань.

23. Ні в якому разі не ставте ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності. Гарні довірливі стосунки і усвідомлення того, що дитина завжди може розраховувати на вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх з початку нового навчального дня.

24. Дитина має відчувати, що ви завжди її любите, завжди їй допоможете та підтримаєте.

Клизуб Антоніна Петрівна, учитель початкових класів, Великописарівська спеціалізована школа ім. Героя Радянського Союзу І. М. Середи Сумської обл.

За матеріалами: Освіта.ua

 

 

Шляхи ефективної взаємодії класного керівника з батьками

В рамках участі в реалізації міської програми «Професійне становлення молодого вчителя» мені, як педагогу-психолога, було запропоновано зустрітися з молодими фахівцями і допомогти в обговоренні проблем початківців вчителів.

Проаналізувавши роботу секції молодих вчителів минулих років, була розроблена «Програма по становленню професійного та особистісного зростання молодих вчителів», яка сприяла б розвитку особистості педагога і максимального використання свого потенціалу в житті і професійній діяльності. Одне із занять було присвячено знайомству з шляхами ефективної взаємодії класного керівника з батьками. Тема ця була вибрана мною невипадково, так як результати опитування молодих педагогів показали, що більше половини молодих фахівців не задоволені участю батьків в організації допомоги школі, пасивні щодо життя класного колективу, в якому знаходиться їх дитина.

Як і будь-яке заняття, починаємо роботу з розминки. Для розминок я зазвичай використовую вправи, що активізують учасників, це: «плутанка», «колінця» та інші, добре відомі психологам гри.

Потім, працюючи в підгрупах «Батьки» і «Вчителі», молоді педагоги з’ясовують, чого хочуть батьки від вчителів і, відповідно, вчителя від батьків. Спільно приходимо до висновку, що обидві сторони чекають одна від одної організованості, взаєморозуміння, терпіння, чуйності, організованості, взаємоповаги. Тут також і тактовність, і підготовленість з тих чи інших питань, і вміння підвести підсумок сказаному.

Як же залучити батьків до школи?

На наступному етапі я знайомлю молодих вчителів з активними методами взаємодії з батьками.

Виступ психолога. У дитинстві закладається основа особистості людини та її долі. Дослідження показують, що сучасні батьки, виховуючи дітей, все більше потребують допомоги фахівців. Більше того, консультації необхідні не тільки батькам груп ризику, а й благополучних сімей. В даний час все частіше поряд з дітьми з урівноваженою психікою зустрічаються діти емоційно нестійкі. Нерідко спостерігаються імпульсивність, агресивність, брехливість, кримінальні нахили, а також підвищена чутливість, сором’язливість, замкнутість і т.п.

Багато батьків зацікавлені в тому, щоб краще виховувати своїх дітей. Щоб зміцнити співпрацю школи і сім’ї, необхідно урізноманітнити форми взаємодії з родиною: батьківські зустрічі, анкетування, практикуми, розробка пам’яток, семінари батьків з обміну досвідом виховання та ін..

Що ж можна зробити для того, щоб якомога більше батьків стали справжніми партнерами школи у справі виховання дітей?

— Піднімати авторитет сім’ї;

— Сприймати помилки у вихованні, як створення нових можливостей для розвитку;

— Враховувати інтереси батьків;

— Спиратися на життєвий досвід батьків;

— Не концентруватися на недоліках у сімейному вихованні;

— Вірити, що будь-яка сім’я має сильні сторони.

Перерахуємо фактори, що перешкоджають ефективній організації роботи з батьками:

— очікування швидкого і легкого успіху (Бажання швидко знайти легкі відповіді на важкі запитання);

— відсутність досвіду групової взаємодії;

— закритість батьків;

— завищені очікування від взаємодії з учителем.

Інші труднощі в організації роботи з батьками полягають в тому, що батьки:

— дорослі люди, які мають свої погляди, закріплені стереотипи, наприклад, такі як: «я і так все знаю» — заперечення можливості придбання нового досвіду; «чому ви можете мене навчити , я старший за вас «- демонстрація переваги віку;» ви вчитель, ви і займайтеся з дитиною » — повинність та ін..

Багато вчителів, особливо початківці, можуть відчувати високий рівень напруженості і тривоги, коли опиняються перед необхідністю участі в батьківських зборах, а також коли аналізують результати своєї зустрічі з батьками.

Я думаю, що у недосвідченого педагога актуалізується своєрідна міфологія, пов’язана з професійною діяльністю. А міфи відрізняються від реальності і можуть підтримувати і підсилювати тривогу, невпевненість. Спробуємо в цьому розібратися.

Міф 1. Батьки знають досить багато, і навряд чи я зможу сказати їм щось нове. Багато причинно-наслідкових зв’язків не очевидні для батьків, багато дозволяють батькам по-новому поглянути на свою дитину, на стосунки з ним і сприятимуть зміні взаємодії з дітьми в більш конструктивну сторону.

Міф 2. У іншого вчителя (більш досвідченого, знаючого і т.п.) відразу б все вийшло, всі батьки були б зацікавлені темою зборів і хотіли б зустрітися знову.

Безумовно, досвід практичної роботи, рівень сформованості комунікативних умінь, наявність досвіду публічних виступів, особистісні особливості грають роль при виступі на батьківських зборах. У той же час кожному доводиться стикатися з недовірою, напруженістю, невисокою мотивацією, опором батьків, коли їх ставлять перед необхідністю слухати виступаючого.

Учитель не може відповідати за те, що всі підуть зі зборів з почуттям глибокого задоволення і вдячністю. Це міф, а реальність у тому, що якщо частина батьків знайде для себе щось корисне в обговорюваній темі, захоче і зможе прийти на збори ще раз — це хороший результат використання такої форми як батьківські збори-зустрічі.

Міф 3. Якщо я не зможу відповісти на всі запитання батьків, вони вирішать, що я недостатньо компетентний. Важко знайти людину, яка знає відповіді на всі питання. Якщо сприймати всі питання батьків не як експертизу на профпридатність, а як орієнтир для подальшого розвитку, то сама ситуація зборів — це ситуація взаємного обміну.

Учитель має право сказати, що не готовий дати відповідь на питання в даний момент, він обміркує питання і підготується до відповіді. Це анітрохи не применшує кваліфікації педагога, а швидше свідчить про його серйозний професійний підхід до обговорюваної теми.

Відокремивши реальність від міфів, ви зможете знайти велику впевненість і спокій у майбутній зустрічі з батьками.

Форми взаємодії з родиною.

За змістом батьківські збори можуть бути поточними, тематичними, підсумковими.

Поточні — успішність, виховні заходи.

Тематичні — носять освітянської характер, спрямовані на розширення знань батьків у сфері виховання дітей. Сюди можна запросити виступити по темі психолога, юриста, соціального педагога, лікаря (супутньої спеціалізації), та ін.. фахівців.

Підсумкові — підведення результатів розвитку дитячого колективу за певний час.

До кожних батьківських зборів доречно підготувати діагностичний матеріал для батьків або статистичний матеріал, пов’язаний з вивченням окремих сторін життя учнів класу. Не забувайте про традиції батьківських зборів: це і красиво оформлені запрошення на батьківські збори, ведення батьківських щоденників, введення в зміст батьківських зборів певних традиційних рубрик: «Крилаті фрази про виховання», «Книжкова полиця батьків» «Творча майстерня» і т.п.; рефлексія зборів (висловлювання батьків з приводу актуальності , значущості зборів, оформлення колажу тощо).

Щоб зацікавити молодих вчителів у спілкуванні один з одним, я на кожному занятті пропоную їм «Скарбничку для запитань». Це звичайна невелика коробочка, в яку вчителі складають питання, які у них назріли в ході заняття, і які вони хотіли б задати один одному. А потім, витягаючи з скарбнички питання, пропоную поділитися досвідом: «А як це робите ви?». Зазвичай далі йде бурхливе обговорення, під час якого колеги діляться своїм, нехай і невеликим досвідом.

Так як кожна зустріч вчителя з батьками, особливо з великими групами батьків, несе певний стрес, буде доречно пригадати на цьому занятті про способи регуляції і саморегуляції організму. (Тут я знайомлю молодих вчителів з дихальною гімнастикою, м’язової релаксацією та іншими техніками, що допомагають скинути напругу.)

В якості заключної вправи — вправа, що залишає емоційно-позитивний фон настрою. Я пропоную вчителям намалювати милу симпатичну істоту, дивлячись на яке хочеться посміхнутися; відчути, скільки тепла воно випромінює, і взяти це тепло, цю позитивну енергію з собою.

На закінчення — зворотній зв’язок (Що сподобалося? Що не сподобалося? Зауваження та побажання ведучому) і подяку учасникам за активну роботу на занятті та побажання успіхів у роботі.

Казеічева Ірина Миколаївна, педагог-психолог

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.